В спину штовхнула самотність і плаче,
Знає,що моя душа все пробачить.
А я так щиро подякую долі,
Тільки бажання мої якісь кволі.
Дякую,що не полюбиш,не хочеш,
Лиш калатаєш в зарбат і шепочеш.
Я прислухаюсь,щось вітер доносить.
А навздогін тобі душенька просить,
Щоб не залишив її ти ніколи.
Станеш ти вільним в пустелі,де поле?
Хочеш навчитись на зурні зіграти?
Хочеш,чи смієш бажати кохати?
Скликав зарбатом кохання ти моє,
Тільки скажи-ми не разом,не двоє.
Нащо на зурну ти стрічечку в"яжеш?
Що не кохаєш-мені лишень скажеш.
Та і за те долі дякую,Боже,.
Він не полюбить ніколи...Не зможе?...
Зарбат-калатало,яким склиткають людей на молитву на сході;
Зурна-святкова флейта.
Якщо надалі я не даватиму коментарів - то це значить, що маю обмаль часу. Мені подобається твоя поезія і буває, що просто хочеться читати її тільки для себе, а не для відгуків.Пиши, моя Зіронько вечірняя. Завтра в мене нарешті буде вихідний. Я тебе люблю.
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00