На березі синього, грізного моря
В задумі стояла рибацька хатина.
Вночі споглядала на місяць і зорі.
Купалася в росах у ранню годину.
З'єднала вона воєдино дві долі.
Про щастя з дружиною мріяв рибалка.
А чайки, кружляючи в небі поволі,
Будили їх криками ще на світанку.
Здавалось, обійми коханого вічні,
Але поспішає він ранком у море.
Час тягнеться кволо, самотність трагічна.
Дружина в зажурі чекає на нього.
Народжує донечку гарну, мов квітка.
З любов'ю її нарікає Ассоллю.
З хворобою б'ється, підмоги — нізвідки,
Лиш чуються звуки морського прибою.
Шумить синє море, збирається в піну.
Рибалка вертається з моря додому.
В хатині сусідка колише дитину.
Кохана не вийде ніколи до нього.
Минають роки, забувається горе.
Ассоль підростає, чаруючи батька.
Маленька красуня на березі моря,
Знайшовши його, обіймає зненацька.
У мріях летить, ніби чайка, до сонця,
Вітрильник пускаючи знов за водою.
Старий чародій, невідомо де взявся,
Майбутню віщаючи дівчинці долю.
— Як станеш дорослою, мила дитино,
То принц на зорі припливе за тобою.
Тебе забере у казкову країну,
Де місця не буде жорстокості й болю.
Впізнаєш його ти одразу, дівчи́но!
Бо зійде на пристань твоя власна доля.
Нестимуть вітрильник яскраві вітрила,
Такі, як ти зараз тримаєш в долонях.
Сказав це старий і розтанув в тумані,
Що раптом з'явився над берегом моря.
А час пролетів штормовими вітрами,
Лишаючи людям то радість, то горе.
Запали у серце слова чародія.
Ассоль не змогла їх ніколи забути.
У мріях літає, плекає надію,
Вдивляючись в морок на березі бухти.
А злі язики лиш пліткують роками,
Глузують з Ассоль! Мов душа в неї хвора.
Що ніби вона розмовляє з зірками,
На принца чекаючи хтозна відколи.
Аж ось на світанку з небесної далі,
З містичних світів корабель випливає.
Гойдається злегка в туманній вуалі.
Тріпочуть вітрила в блакитних розмаях.
Мов пташка у клітці, забилось серденько.
Не може Ассоль ще повірити в диво.
Назустріч летить, бо коханий близенько!
Раптово спинившись, іде несміливо.
А принц, мовби сокіл, до неї прилинув.
— Ассоль, подивись! Я вже поряд з тобою!
Тебе заберу в дивовижну країну,
В якій не існує жорстокості й болю.
У ніжних обіймах з'єднались їх душі.
Вітрильник повільно поплив в синє море.
Завидники їхні лишились на суші
Не в змозі промовити жодного слова.
Лиш чайки кружляють, летять проводжати.
На хвилях високих здіймається піна.
— Куди ж ти Ассоль? — Ніби хочуть спитати.
За обрієм зникли яскраві вітрила.
22. 03. 2012 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Завжди рада бачити Вас на своїй сторінці. 
.
зі святом!!! справжнього кохання тобі!!! провідних, пурпурових вітрил!!! 
попутнього вітру!
