Ми втрачаємо протягом свого життя багато..
Щось по своїй волі, оскільки не могли чи не проявили бажання втримати поруч.
Ми втрачаємо людей...
Коханих, друзів, колег та найболючішою для нас є втрата близьких, рідних людей, що живуть в нашому серці, що є частинкою нас.
Вони йдуть...
Йдуть не тому, що ми їх не втримали, вони йдуть, оскільки прийшов час.
Не погоджуєтесь?? Як це час?
Так, нам хотілось би до глибини душі,щоб вони вічно були поряд, оберігали нас, підтримували, розділяли з нами наші перемоги і співпереживали поразки.
Хотілось завжди відчувати їхню підтримку і вічно бачити усмішку на їхньому обличчі. Відчувати їхню безмежну, теплу, по-справжньому чисту любов. Любов, яку ніколи не отримаємо від інших.
Так, як бути, коли все-таки приходить час утрати?
Ми повинні відпустити! Вони ж бо навіки у нашому серці, спогадах, вони ніколи не покинуть нас повністю.
Так, як вони, йдучи, забирають частинку нас, так і залишається у нас, в нашому серці вони. Ми просто повинні ніколи не забувати про них, і вони вічно житимуть з нами, в нас!
