нас так міцно тримають карми
напевне через однаковий колір волосся
і на лопатках однакові рани
які колись гоїтимуться крильми
коли мої дистанції бігу
нарешті сядуть на мілині музики
туди злітатимуться усі птахи
аби відчути що таке наголос рук
прив’язаність до чийогось светру
завжди змовкатиме воском
на втамованому блаженстві відчутого
і коли навіть він народиться з каменю
ми бачитимемо один одного у снах
на чолі того ж відмоленого лютого
у зіницях того ж незакінченого початку
погаслостей
а тим часом коли приходитиме пора
чекати
ти вкладайся спати
щоб прозорість світла заповнила
твоє нетривке тіло моїми доторками
моїми незрячостями
і маленькими кроками вівторків
які завтра я відправлю тобі в потязі
зима-весна
"а тим часом коли приходитиме пора
чекати
ти вкладайся спати" - ненавиджу чекати!
влучні ці рядки
милозвучний загалом вірш, я б навіть сказала - "сніданковий"
Нова Планета відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
