Передумова:
Цей вірш написаний з метою викликати у читача почуття відрази від одного лишень слова "Війна", бо в наш час молодше покоління вже не розуміє, що таке війна (у плані почуттів). Опис якогось бою не дасть їм повної уяви про ЖОРСТОКІСТЬ війни, бо в наш час показують дуже багато фільмів про вбивство, і для них це "буденність".
Людям, які не бажають псувати собі настрій, не раджу читати цей вірш!
****************************************************
Сама залишилась вона у півзруйнованій хатині,
Померли батько і брати, і чоловіка також вбили,
Та й серце мамине в жалю не витримало більше горя.
Залишились лише сини, притислися до ніг навколо.
Розруха, голод і журба накрила хвилею країну,
Ще від недавно тут жила в любові мирная родина.
Та ворогів жорстокі зграї життя прийшли занапастити,
Вони, як люті бусурмани не можуть мирно в світі жити.
Вона притислася до хати, дітей ховаючи під крильця,
Не може розумом прийняти, що їй прийшлося пережити.
Ще юне, начебто із виду, наскрізь поморщене обличчя,
А коси в неї зовсім білі, як у лелеки в весну пір‘я.
Вона стоїть, немов заклякла, бо смерть наблизилась до неї,
Своїх дітей вона притисла, та куля їй пройшла крізь серце.
І крик дитячий - МАМО, МАМО! Безсило руки її звисли,
А краплі крові, наче сльози, дітей в майбутнє освятили.
Мені дуже сподобався цей вірш.Хоть і дуже щемний, але правдивий, пронизав до болю.
Сергій Ранковий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Галина.
Дійсно, цей вірш дуже важкий емоційно. Коли писав його, сам здригався від болю. Але мені треба було його написати, щоб відчути, що я ніколи не захочу війни і жорстокості, що це почуття назавжди буде для мене відразливим.
Дякую Вам за дружню підтримку і увагу, це надає сил. Пробачте, що не коментував ваші твори. Ще раз дякую.