Коли перші рядки про тебе
Писались боязким пером
Всі радості грянули з неба
Немов огорнула крилом
І в кожній літері й слові
Чарівність твою вихваляв
Просто янгол у твоїй подобі
Не втомно мене надихав
У кожнім торканні і погляді
Цілунках й обіймах без ліку
Щасливий немов вільні лебеді
Прийшла ти на зміну лиху
Тепер усе буде гоже
Тепер біді не підступити
І пер скільки ще , о боже
Мені крізь життя стесати ? …
… та ж тільки коли ті перші
А потім й всі інші слова
Руном вистеляю в вірші
Збагну , яка ж ти свята
-То ж просто якесь богохульство!!!
Гукне дев’яносто девять з сотні
-Та ні , це душевне блаженство
Пізнаєте це у своїм сьогодні
Промовить з сотні одинак
І звідки він взявся ? І звуть його як ?
То кожен , хто щиро кохає
І зла по життю не бажає
Хто миром і світлом живе
Шукає , знаходить , шукає , знаходить і так знов по колу знаходить себе
У перших рядках , чи в останніх
То все не важливо , бо
Якщо ми у днях банальних
То ми їх таких робимо
А якщо усе довкола
Радіє і тішить серце
То значить душа не хвора
І МИ також робим все це
