Ось листя падає з дерев:
Немов останній промінь сонця,
Немов лишає зграю лев,
Немов затьмарилось віконце.
Ось щось приємне, наче дощ:
Наповнить суттю Наші душі
Та зварить запашний червоний борщ,
Та уві сні в танок закружить.
Ось радуга вся різнобарвна
Фарбує все навколо в жовті кольори,
Чому скажіть всі пориванні інколи бувають марні?
Чому Ми піднімаємось і руки простягаєм догори?
Вона постукає в зачинені від холоду дверцята,
Вона не піде, не отримавши тих почуттів, які дає,
Чому, скажіть, не слід і думки про усе це і гадати?
Хоча, зимою сніг не розтає...
Який насичений діапазон відтінків звідусіль!
Який смачнючий та тянучий аромат вривається у душі!
Від нього ти піднімешся у небо, зникне будь-який твій біль,
Він наповнить та сп’янить садові яблука та груші.
Як чудово розуміти, як чудово сподіватись
На все те, що опісля чекатиме та буде гріти!
А вийде чи усе в життю про Почуття оце дізнатись?
Можливо, побачимо, не слід усе і розуміти!
Лиш восени, лиш тільки восени вривається кохання,
Лиш тільки в час вологий насититься людська душа,
Заповнивнивши усі пустоти, закінчивши усі змагання,
Не взявши ані цента! Не взявши ні гроша!
Думки справді цікаві, вітаю Вас на поетрі, в житті не так все погано, а сніг вже не одну зиму розтавав, нехай Ваша душа наповниться коханням, навіть цією зимою можна напитися цим п'янким напоєм щиро зичу Вам удачі
maximusse відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
щиро зичу Вам удачі 
