Чому так важко сказати “люблю”?
Тому без кого жити не можу?
Тому,через кого ночами не сплю?
Тому,хто так душу мою тривожить...
Хоча й йому казала ті слова
й не один раз повторювала в вічі,
та все одно за гратами стіна,
яка ще більше душу мою ранену калічить,
і все так просто ніби в житті
люблю його я і він мене кохає,
та все одно важко віриться мені,
що я “та єдина”,яку він жадає!?!
Невже я буду так мовчати до кінця життя?
І він так і не почує правди
та все одно,ж-він знає,що люблю його я,
чому ж не скаже перший,а чекає???
чому мовчить,чому ж ніц не каже?
чому,якщо любить,не скаже мені?
Невже він так само,як і я,чекає
першого кроку,в моїй стороні???
Сонце,тебе я кохаю,і ти так потрібен мені!
Без тебе не можу я жити більше,
Без тебе не можу я дихати більше
І лиш ти найдорожчий мені!!!
Прийди лиш до мене чи хоч натякни,
І я піду на зустріч тобі,
та прошу тебе я,на коліна лягаю,
знов не обмани!!!!!!!
Якщо ти обманиш,то вже не пробачу
тобі я ніколи,мені ти повір!
Я просто не можу жити іначе,
Я просто не можу терпіти цей біль.........
