Босими ногами по кришталевій долівці. Не гріє лід
тендітне тільце, що ніяково щулиться від кожного подиху крижаного вітру. Рада була б сховатися від нього, та нема куди. З одежини – тоненька чоловіча сорочка з відірваним верхнім ґудзиком та таким рідним Його запахом. Не гріє нічого, опалення душі зламалося, зійшло за безцінь, покотилося на вимощену камінням бруківку крихітним серцем під ноги перехожих… Та усім байдуже.
Босими ногами по розпеченому льоду, що змушує пришвидшувати
ходу. Хмарка пари ненароком виривається з дівчачих грудей разом з нечутним стогоном.
Довірлива та наївна. Мале дівчисько з великими очима та зламаним механізмом почуттів. Пронизані колючим морозом пальці перебирають волосся кольору молочного шоколаду. Чи шукають прихистку під час снігової заметілі?
Оголеними словами по живому. Зібрала дрібні солоні кришталики в долоньку, щоб нікому не демонструвати своїх сліз. Ловиш дивні
погляди і грузнеш у них, як в мулистому болоті; намагаєшся виправдатись та замовкаєш під засуджуючі звуки рідного колись голосу.
Закривавленою душею по узбіччі життя. Нікуди подітися від
квапливих зваблень, мимолітних поцілунків і смаку власної ж крові на вустах. Замерзаєш у бурані почуттів, що з розпеченої лави вмить перетворились у крижані пальці, котрі так гидко торкаються залишків непорочного кохання.
Міліметрами гідності через людські посмішки. Ступаючи по
талому снігу босими ногами і так невпевнено кутаючись у Його сорочку, скидаєш з себе останній тягар і отримуєш підтримку власної совісті. Десь на задвірках підсвідомості ввімкнеться маленький червоний ліхтарик, світло якого нервово відбиватиметься пульсом у висках: «Повія, його повія, його…». Та хай так.
Ти ж не здалася, не опустила руки, не знівечила своєї
наївності… Лише познущалася з своїх почуттів, отримуючи райську насолоду від покори ніби люблячого серця. Та пізно зрозуміла істину: кохання – це товар, і ми всі колись будемо за нього розплачуватись, рано чи пізно; тож той, хто назве страждаючу від зради дівчину, що за звичкою продовжує йти босоніж за примарним почуття, повією, нехай перш
подумає, чи сам не є нею…
Одягнись тепліше, наївна. Він не гідний стати твоєю застудою.
Ти не маєш бути до нього прив’язаною. Перестань вважати запах його тіла за повітря. Ти просто ще нічого не знаєш… Розхристана нічним вітром, особисто передана в руки розчаруванню, коронована невідомим досі титулом… Така собі непорочна повія, що шукає кохання, йдучи босоніж по узбіччі гострих почуттів… (08.01.2012)
