Не зважай… Я майже забула,
В якій кишені міль прожерла дірки,
І на підлогу посипались зірки,
Що тьмяніли в залежаній свиті.
Не зважай, я майже порвала
Ті листи, що вогнем обливала.
І з каністри слова не ковтала –
Все палила без жалю. Що ж далі???
Не зважай, бо це не важливо,
Що тече зараз в моїх жилах?
Може кров, а може й байдужість.
Не зважай… Це точно не совість.
Не зважай. Навіщо вертатись???
За що боротись? Для чого здаватись?
Це не наш бій, та його ми програли.
Переваги емоціям певно віддали.
Не зважай. Я навчилась кишені латати.
Я навчилась усе до кінця забувати.
І колись в тих кишенях засяють ті зірки,
Що ніколи нічим у вік не згасити.
