Поза грою Посмертно присвячую
Кувирковій К.Л.
Лежить Клара на передсмертнім ложе
Блукає погляд втрачений, пустий
Безсиле тіло на тіло вже не схоже
І розум, як туман густий.
Приходить у свідомість і знову пропадає,
Гуляє десь у непробуднім сні
І смерть лежачій в очі заглядає
Обглитуючи остатки її днів.
Ти поза грою, ти просто помираєш
Не встанеш, не повернеш все назад,
У пам’яті життя своє перебираєш,
Що прошуміло, як буйний водоспад.
Тепер покайсь за всі гріхи минулі,
За ворогів і друзів помолись
Ти вже ніхто, тебе усі забули
Нажаль потрібна ти була колись.
Ніхто тебе не вмиє, ніхто не погодує
І не розчеше білу, як з інею косу
В уста ще теплі ніхто не поцілує,
Не витре із обличчя підсолену сльозу.
Втомилась ти і спати захотіла
Прийшов кінець й немає вороття
Душа твоя із тіла полетіла
Смерть зупинила колесо життя.
Це була близька тобі людина?
Смерть зупинила колесо життя.
Цей рядок мене вразив,вбив прямо...Це те,що я не міг висловити,ніяк не міг підібрати слів...
temapk відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я робила пофесійною доглядальницею 5 років у інсультників і 7 у кардіології, надивилась.людина була знайомою по хворі
Гірко, коли відходять наші знайомі чи рідні... Всі ми рано чи пізно відійдемо. Звичайно, це вражає. І часто так буває, що коли ти не при ділах, то вже нікому не потрібний. Прикро це, дуже!