він розлюбив її сьогодні ввечері.
саме в той момент, коли сонце тікало на захід.
він побив об підлогу усі її глечики.
і ввесь світ здригавсь від сліз і краху.
він забував її, змиваючи пам*ять горілкою,
змиваючи легко так, мов ацитоном лак з нігтів.
він взяв і наскрізь серце простромив сопілкою
її таке маленьке. з дірками від кігтів.
він покидав її, а серце рвалося до ластівок
у синє небо, десь за горизонт.
вона ішла, не оминувши його пастки
він дослідив її галактику, мов зонд.
він так любив її, а почуттів своїх боявся.
його вела розкішна гордість, зв*язавши, за руку.
й він розлюбив її. у неї засміявся,
побажавши надобраніч їй таку потрібну муку.
він розлюбив її і напоїв сухим вином.
вона пила, хоч сухе ніколи не любила.
він зробив її своєю назавжди, спотворивши клеймом.
скорилася. ба, навіть й опиратися не сміла.
вона покохала його одного дня на світанку.
просто розплющила очі і зрозуміла - ЛЮБИТЬ.
і засинаючи, вона боялась ранку,
що сон розвіється й вона його загубить.
вона віддалась йому однієї глухої ночі.
солодкий страх той, мабуть, вже не забуде.
не забуде руки його ніжні й закохані очі.
куди податись, як цього уже не буде?
вона подарувала йому своє серце десь в полудень.
саме коли почуття знаходились в зеніті.
ніколи не забути їй той день,
вони раділи і сміялися, мов діти.
вона так любила його, що було аж страшно.
їх просто забагато було один в одному.
вони веселились божевільно й куражно!
навчились тішитись щастю скромному.
вона покохала його одного дня на світанку,
а він розлюбив її сьогодні ввечері.
вона і досі, засинаючи, боїться ранку.
а він так і не склеїв її глечиків.
- Я люблю тебя! - говорит она.
- А я люблю группу Плацебо, - он пытается отшутиться.
Потом расстаются навеки. Но, что самое смешное, когда уже ей кто-то скажет: "Люблю тебя!", она ответит: "А я люблю группу Плацебо". И улыбнется.
Так вот, с этой блядской закономерностью через некоторое время все любят Плацебо и никто не любит друг друга.(с))
Дивна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00