І сказало тіло: «Я втомилось жити
Серце так не бийся, хай стихне хода
Я не знаю, що мені тепер робити?
Життя моє по швидкості, як спущена стріла».
І руки сказали: «Ми також стомились,
Роботи багато різної ми переробили»,
А ноги й собі: «І ми находились
Ми життєвії вершини усі підкорили»
Голова закричала: «І я твоє тіло
Бо думала багато, керувала, як могла
Мене, як на каруселі крутило і вертіло
Якби можна, то від себе я утекла.
Душа диктує нам свої умови,
Те роби, а того ж робить не смій
Давай втечем від неї - точилися розмови
Без неї буде краще, як при ній!»
Душа ж хоче по законах жити
В єдиному союзі на усі віки,
Щоб нічого не могло їх розлучити
За руки держатись і до кінця іти.
Розпочалась війна тіла із Божою душою
І пішла коса на гранітний камінь
Вони жили думкою далеко не одною
Тіло хотіло те, що ніжну душу ранить.
І члени тіла хто куди розбіглись,
Правда ще не знали куди вони ішли,
Чи себе шукали, чи правдивих істин?
Та чого шукали так і не знайшли.
Думало черево: «Оце вина нап’юся»,
Руки: «Скарби всі на світі загребем»,
Голова каже: «Я від думок не стомлюся»,
А ноги : «Ми гріховні « точки» без втоми обійдем!».
Тіло вином п’янким почалось впиватись,
Та не п’янило зовсім, пилося, як вода
І утіхи плотські – тішитись та не втішатись
Не відчувало тіло солодкого гріха.
І голова не думала, бо думок не мала
Була пустоголова й розсіяна якась,
Рук не гріли гроші, що вони тримали
Й не солодко було натомленим ногам.
А, як душа? Лишилась одинока,
Сиділа на порозі самотня і пуста
Її охопила за тіло якась дивна тривога,
Хотіла його кликати та немала уста.
«Я плакать хочу, та очей не маю,
На бистрих ніжках мені вже не ходить,
І ручками квіточок я не потримаю,
Серця немає, а в грудях болить».
І вирішило тіло в душу повернутись
Та заблукало й не знайшло дороги
Захотіло в душу, як в ковдру загорнулось,
Щоб просвітліла голова і нагрілись ноги.
«Тяжко із душею та без неї тяжче
Вона не осоромить, у гріх не заведе
Навчитись її слухати, примиритись краще
Душа милосердна, нас пожаліє, пригорне.»
Так і померло тіло, душу не знайшовши
Помирало довго й нічого більше не хотіло,
А душа ще й досі чекає на порозі
Сидить і виглядає своє блудне тіло.
Вразили, вдячна 
