Нам безмежно самотньо в будинках,
Де бетон, арматура і пластик
Заплелися в поламаних сотах,
Тих, що звуться так просто «Міста».
Де усі хворобливо тривожні,
Перелякані списком стандартів
Ілюзорного марного світу
«Ідеальне красиве життя».
Де важливо на кого ти схожий,
Скільки грошей заробиш за місяць,
Хто вважає тебе своїм другом
І чи модне у тебе взуття.
Всім однаково, що тобі снилось,
Важливіше ціна на машину,
Що учора з`явилась в сусідів.
Не цікава, не цінна душа.
Наче річ: що зробив? чим важливий?
Що умієш? де ти народився?
І чи зручно з тобою дружити?
Може кинути в купку сміття?
Так безбарвно і зимно в будинках,
Де весь світ - павутиння інету,
Пропливає незмінно безцільно
В темну невість безцінне життя.
