Було то рік тому.
Було на серці пожарище.
Тепер, коли рік минув,
Там чорне-пречорне згарище.
Там гіркота ядучого диму, що часом здушує в голосі.
Там очі замулені пилом, там сльози всі в поросі.
Там вічні ридання за тим, за тим, що вже згорене.
Там серце любов*ю, гіркою любов*ю зболене.
Там вічна погоня за тим, що вже втрачено.
Там вимОлення прощень за те, що ще не пробачено.
Минувся ще рік.
Дощ змив чорноту згарища.
А вітер відніс іскри від пожарища.
Сонце випалило сльози за втраченим.
Та все ж вимолюється прощення за непробаченим.