Чуєш шепіт глиняних дзвіночків?
Хочеш знати, хто пуска в ріку віночки?
Ясним цвітом стелиться яблуня в саду.
Цієї ночі я у сні до тебе йду.
Пам’ятаю кожне несміливе слово
І ,як бриніли струни в голові.
Полюбила спогад просто сліпо
Й не збагнула, який рік у вікні.
А ріка ожила від зими.
Тремтять юні листочки лякливо.
І як же хочеться просто прийти
Й сказати ці слова сміливо.
Та все це схоже на марення сліпця,
Якому віриться в ілюзорне сонце.
Тебе і крихти не знаю я,
А вже несу тобі своє серце.
У парку діти граються малі,
А десь в саду співають солов’ї.
Я сплету вінок живучи в мрії
Й пущу в річку – все тобі.
