Чи знаєш як твої слова у серце б’ють,
Чи знаєш, що уста твої одне з моїх проклять,
Солодкі… та так швидко душу п’ють…
А без душі мені вже не літать.
Та немає вороття назат,
Нема весни в душі, бо любові немає,
Цвіте квітками лиш старенький сад,
Цвіт сиплеться, як почуття зникає.
Град падає, до крові тіло б’є,
Не кров! немов солодкий гріх тече отрута…
Приречені серця: твоє й моє…
В тихій смерті подиху не чути.
Світ зупиняється: кохання помирає,
І щезли «ми», навіки розійшлись,
Забудуть всі, лише садок старий згадає,
Що кохали ми колись…
