Морозяний ранок не передбачав нічого особливого,
просто зупинка, просто чекання,
нічого грандіозного, чи неможливого,
і тут на слух впіймав, знайоме до болі вітання..
В горлі комок, тримаюся впевнено, спокійно,
ледь обернувши голову, бачу її,
емоції в кулаці, не випускаю.. тримаю надійно,
вона в крузі……. вже майже моєї сім`ї..
боявся от таких зустрічей, це гірше безсонних ночей,
цей біль у кулаці, і цей вогонь от тих рідних очей…
кивком голови вітаюсь з її батьками,
в їхньому погляді бачу розпач і роздуми,
я проклинаю той ранок всіма матюками,
слава Богу, шо не називав ще їх я батьками…
рука шукає сигарети, та курити не хочу,
просто.. погляд, увагу відводжу..
хвилина йде за годину, в тому пекельному чеканні,
мороз тріщить чиїмись черевиками, а в мені спека,
апатія до світу відчувається в моєму зітханні,
погляди дірявлять спину зблизька, вже не здалека…
сотні думок в голові, літають так хаотично,
не вдається затримати навіть одну,
стан дуже знайомий, для мене це вже привично,
прокидаюся в поті, - після дурнуватого сну…..
файно,а особливо"мороз тріщить чиїмись черевиками, 
тримай квіточки 
!
