Свистіла хуга і гуляла,
Рожевим блиском чарувала,
І холод сипала у очі,
Манила в даль блідої ночі...
Кидала розсипами в вири,
Цвіла дібровами казково,
У сонця відібрала мову.
Але не відібрала віри...
Сипнула інеєм – як в казці!
Ти пам’ятаєш, тиждень тому,
Вона упала від утоми
До нас і так хотіла ласки...
І забрела в комин гарячий,
А я все думала – ти плачеш?
Та ні, то віхола гуляла
І нас раптово вчарувала...
І новорічна казка дива
В полон взяла мої долоні...
Ти пам’ятаєш, мої скроні
З вікна присипало так біло,
І свічка раптом догоріла,
І віхола в серця влетіла...
А потім довго ми стояли,
На зорі росяні дивились,
Сердечка віхолою бились,
Надворі віхола гуляла.
Невже та хуга новорічна
Була така тоді чарівна...
Тоді ж усе було незвичне!
І ти... І біль... Таке все дивне...
Із виском віхола ввірвалась
В свідомість, блискітками гралась,
Манила в даль рожеву ночі,
Палила біль... Квітчала очі...
