Сини зневажених героїв,
правонаступники рабів,
ми – втікачі з старої Трої,
що виграли у себе бій.
Ми – діти буйних дев’яностих,
ми – хаотичні нульові.
У всьому прагнемо до зросту,
з кишені дивлячись на світ.
Наш розум до зірок несеться
і електрони в даль жене.
Та забобони лізуть в серце –
відкрите, жалісне, дурне.
Герої в вигуках з-за столу,
за спинами своїх жінок.
Для нас ікона – містер Долар,
для нас одвічний храм – шинок.
Земля тут рідна і родина –
чого ж гостюємо немов?
Ми любимо свою країну,
та дуже дивна ця любов.
Ми щиро віримо в Ісуса,
лише як в одного з богів.
У праці і в бою не труси –
перетворили дім на хлів.
Ми засипаємо криниці
і штучні зводимо моря.
Ми – шанувальники традицій
чужих холопів і дворян.
Саджаємо кущі в пустелі
і з пекла ліземо в вогонь.
Є світло у кінці тунелю,
та як дістатися його?
27 – 28. 10. 2011.
Так, це про наше покоління, переважна більшість якого "чужого не цурається, а своє забуває". Заходьте в гості, у мене там теж віршик про покоління завалявся) А за Ваш тверда п'ятірка - бо класно написано!
Ігор Бринцев відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Точно, с чувством.
