Солод пірнає у волосся під капелюхом вічності,
його вдихало багато людей, відчуваючи
смак незавершених ідей,
брудних нічних вулиць,
брудних ідей,
незавершених вулиць,
ночі.
Я відчував запах твоєї чисто вимитої шиї -
і це була єдина кімната,
де я міг користуватись ліхтарем, аби
не загубити сонця.
Волосся пірнало у капелюх вічності
завжди,
коли ти блукала з будинками
поміж провулків невідомих міст,
коли стрічкою пливли прив'язані до ноги
довжелезні руки брудних нічних вулиць,
не залишивши шансу,
побути на самоті
мені,
і моїм незавершеним ідеям.
Вічність пірнала під капелюх солоду,
там нашу квартиру розділили на роки
люди запаху очерету,
від'єднаними покинувши коріння і стовбур,
та я тримав ліхтар завжди,
аби не перетворитись
на нічне жахіття
на завжди і вічно
загубленого тобою сонця.