Восьма година чергового ранку. Задуха.
Твій зелений автобус наздоганяє спогад:
"Він заправля пасмо твого волосся за вухо".
Відчуваєш у роті стає пустельно сухо.
Із заздрістю дивишся на дівчину з колою;
А у грудях щось колотає, як тоді, глухо.
Бажання зустріти його охоплює тіло
Чи твою душу, спраглу до минулих почуттів.
Невже в тобі щось знову жити заволіло?
Твій маршрут все триває. В голові заболіло -
Асфіксія.Душать про нього жахливі думки,
Та усім пасажирам нема до тебе діла.
Якась стара на зупинці вийти захотіла...
