Я ніхто і звуть мене ніяк
Сам один живу я просто так
Давно без вітру мій вітряк
Стоїть без вітру в самоті
А самотнім саме оті
Дівчата, мене зробили
Серце побили та не розбилось
Воно об їх красу, відновилось.
Та з’явилась ти, якась звичайна
На перший погляд, неохайна
Твоя краса така як всіх
Та чудеса, ти приласкала мене сама
Захистивши мене відо всіх.
Почав дивитись не на тіло
Не від краси твоєї серце тліло
А від твого серця мила
Що твоє тіло полонило.
І хоч не для мене воно билось
Його стук я чув і щось змінилось
Я став рабом і хотів ним бути
Щоб тільки стукіт оцей чути
Щоб бачити кожний удар і сподіватись
Що колись дасть Бог дар
Ти побачиш, що я раб
І розкуєш мої окови
Сказавши: не служи - лише люби
Як ти любив і я любить буду тебе
Все буде добре, не муч себе.
І я чекав на самоті поруч з тобою
Чув далі серце під луною
І вив на ню коли ти не чула
Щоб ненароком не збагнула
Мою біду, мою хворобу
Чекав сам на тую спробу
Щоби спитать, та ти спитала
Чого найбільше я бажаю?
Заплакав, і ти спитала вдруге
Сказав крізь сльози, що кохаю
А ти сказала – не будеш другом
Будеш моїм супутником життя.
І я подумав що в небуття
Відійдуть згодом мої муки
Коли пригорнуть до серця її руки
І воно буде битись вже для мене
Не так сталось як гадалось
Серце билось, колотилось не для мене
Лиш коло мене, все йшло по колу
Почали сльози капать долу
З моїх очей і твої очі їх побачивши
Лиш посміхнулись, сказали сльози крокодила
Зрозумів, що ніколи не любила
І розбила що билось з лівой сторони
Зробила те що не зробили вони
Оті дівчата як і ти яким не позичать краси.
Розійшлися… І була злість, що душу їсть
Як ти могла мені сказати, що несправжня
Та вода що з моїх очей текла?
І перестав я плакать, подумав що цініш
Сльози, щоб їх через тебе проливать тим більш.
Та я лукавив, ти їх достойна, лиш не достойний
Я чути стукіт серця твого жвавий
Злий на себе зненавидів я сам самого
Що родився подібний до дурного
А не до того хлопця для якого
Билось серце, колотилось...
Минали дні, їх небагато лиш минуло
Коли ти знову пригорнула свого раба
Я не хотів і ти не хотіла бути сама
Згоден я на цеє рабство, ніж на царство самоти
Бо саме ти мене спасла від пустоти
За це я хочу відплатити - тобі служити
І не треба мене від рабства позбавляти
Бо ти не вмієш зі мною на рівних розмовляти
Про моє кохання, яке брехня для тебе є
Забудь його воно моє.
Тепер благаю в Бога про твоє
Кохання щоб удалось
Не з зі мною, а з коханим розібралась
Помирилась, поцілувалась і покохалась.
А я як раб буду радий щастю своєї пані
Рана буде з’являтися на рані
На мому серці і заживати
Коли згадаю що щаслива
Моя кохана, моя мила.
