Якось в лісі повелося,
Поважати стали лося.
Бо чіпляв крислаті роги,
Без домкрата допомоги.
І ходив лісом, бродив,
Зла ж нікому не робив.
Їв траву, квітки, кору,
Тішив власну дітвору.
Старших в лісі поважав,
Так і жив, як лев мужав.
Був і прикладом, й зразком.
Коли він дружив з мізком.
Але враз прийшла година
Озвіріріла вмить скотина
Хтось обурив того лося!
Хтозна, як йому вдалося.
Але з того часу лось,
Кожний день матає крос.
Винна в тому не лосиха,
Яка все робить для психа.
Щоби їв і мирно спав
І за барки не хапав.
Але, як би не було,
В лісі все, як грім гуло.
Стали в лося на меті,
Всі лосихи молоді.
У фаворі молодиці,
Чорнобриві, білолиці.
Він й бодається, й реве,
Аж до болю сміх бере.
Левом кичиться, всіх бє,
Каже, все в лісі моє!!!
На гачок вчепила лося.
І як їй тільки вдалося...
Струнконогенька газель,
Всім газелям мадмазель.
Все в житті його змінилось.
Лиш вона ночами снилась.
Як ліщини кущ струнка,
Так зкрутила парубка!
Підняла на себе таксу,
Й повела його до РаГСу.
Так було, чи так здалося,
підмінили наче лося!
