Слiпим чорнилом невимовних, хворих лiтер,
В рожевих окулярах, що насунутi на носа,
Життεвий вмiст, холодним полум'ям розлитий,
Та одинока мрiя, що залишилась гола й боса.
******************************************
Переконай мене у цьому, в моïй неправдi,
В сукупностi безглуздих рукописних лiтер.
Вони нiкому зовсiм не потрiбнi, справдi,
Нiхто усе це не читаε, всi слова на вiтер...
******************************************
Цiкава вимова, з акцентами на нiс,
Горло червоне... наче шкрябають граблями.
Частеньке чхання з виходом назовню слiз,
Кашель, як спроба вивести з легенiв слизу плями.
******************************************
Переплетiння пружних тоненьких прутiв,
Польоти лiтакiв легких та твердих.
Товстий, обвислий... я так не хотiв,
Стояти на землi думок затертих.
******************************************
Холоднi стiни навiюють душевний псевдоспокiй,
I стилусом нiби штовхаючи у шакф високий,
Вiтер самотностi постiйно дме в ïï життi,
Вона лише у мрiях у польотi, на тiй, на справжнiй висотi.
******************************************
Затухла свiчка, що горiла на столi,
Закривши дописи своï сумнi,
Пiд тепле, на м'яку я спати лiг,
Чекаючи тебе в своεму снi.
******************************************
Додати трiшечки тепла у цю весну,
У ту, що справжня, не в календарi.
Змiнить картину цю надто страшну,
Та в подарунок - радiсть дiтворi.
******************************************
Страшним закляттям закували у кайдани,
Життя невинного хороброго героя.
Навiть якщо втекти... та все ж воно дiстане,
Не заховатися... не допоможе навiть зброя.
******************************************
Революцiй тижнi, катастроф жахливi днi,
Супутник досить близько пiдiйшов до ненькi.
В сiтi бiди потрапили, вони зовсiм однi,
Допоможiть, подбайте про серця маленькi.
******************************************
В кишенi Nokia викрикує рiнгтон.
Втомився монiтор вiд соцiального бедламу.
Червону тисну, вiдхиливши "антисон".
Вхiдних п'ятнадцять видаляю в папцi "СПАМу".
******************************************
Весна. Воно у серце шкрябає невпинно,
Не просить, дозволу нiколи не питає.
У небесах рiдного мiста воно гостинно,
В серця мiщан, та душi залiтає.
******************************************
Дозволь... вiдкрий менi своε сердечко.
Дозволь ще бiльше розпалити полум'я в грудях твоïх...
Будиночок, ти, я, в обiймах на крилечку.
На вихiднi приïдуть внукi... твоï лодонi грiю у своïх.
******************************************
Пожежа в грудях обпiкае все довкола.
Серце швидко колотить намагаючись втекти.
Це без запрошення, цього не вчить середня школа.
Будь де та будь коли спроможне нас знайти.
******************************************
Простить? за что ведь небыло же ссор.
Забыть? нет, немогу и помню до сьих пор.
Дружить? мне сложно... я иду ко дну.
Любить? я лишь тебя хочу одну.
author fuko' ©
ID:
254272
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.04.2011 21:52:33
© дата внесення змiн: 16.04.2011 21:52:45
автор: fuko`
Вкажіть причину вашої скарги
|
