|
Перше завдання
Ми приземлились з повітря на брудний сірий тротуар. Все навколо було оповите тьмяним жовтим світлом старих чорних глухих ліхтарів. Ми стояли на перехресті якихось двох вулиць. Тут не було ні душі. Тільки подекуди зловіщі чорні тіні дерев танцювали по бруківці,яка вкривала усю вулицю. Старезна австрійська бруківка,по якій автомобілі їхали,як старезні середньовічні вози. Але було помітно,що без неї це місто не можна було уявити. Вона побігла вперед і промчавши так метрів і з 20 обернулась,щоб «кинути мені виклик» своїми чорними повними зла очима. Вона підступно,як лисиця усміхнулась і побігла далі. Я вирішив також розім*яти м*язи. Я побіг,побіг відчайдушно,як ніколи не бігав,наступної секунди зрозумів,що можу бігти отак вічність,бо я ж слуга С.С. І тут у мене перехопило подих. Як скажете у мертвого може перехопити подих? Можливо я ще не забув своїх людських інстинктів? …
…Це були звуки старої ратуші,яка повідомляла це місто,ці старі заспані подекуди мертві будівлі про те,що ще одна година минула. Я заплющив очі,відчув різкий запах бруківки,віковічних дерев,запах вітру,запах пізньої осені і цю солодку симфонію доповнив дзвінкий звук ратуші…
- Чому стоїш? – несподівано вона спитала мене.
- Еее …
- Давай пішли в нас і так не дуже багато часу,а тобі ще потрібно виконати завдання! Перше завдання,яке ти ніколи вже не забудеш! – з цими словами вона єхидно усміхнулась.
- А розкажи про свою першу роботу!
- Хи-хи-хи ні це пізніше,але скажу одне моя робота була більш цікавішою,ніж твоя.
- Ну тоді пішли,бо вже хочеться зі всім ознайомитись.
І ми побігли далі. Бігли не довго,а ж доки не побачили старий квартирний будинок зроблений чи то у бароковому,чи скоріш за все у готичному стилі. На вікнах були заслонені штори. Взагалі цей дім був старий і неприбраний тому тут жили,якісь літні люди,або взагалі,якісь бродяги.
- Ну і? – спитав я.
- Що ну і ? Йди виконуй свою роботу!
- Поясни будь-ласка,що я маю робити,бо я ж перший раз,щось таке роблю.
- А він тобі не пояснив?
- Ні…
- Ну ти Янгол Смерті, ти маєш зайти у цю халупу і забрати душу тої старої,що спокійно спить на своєму скриплячому повному тарганів і клопів ліжку.
- Але що я маю робити?
- Поцілувати її – і вона гучно розсміялася.
- Ну я ж серйозно.
- А ти що ніколи не чув такого виразу,як «поцілунок смерті»?
- Ну чув,але це ж бридко цілувати,якусь стару. – при цьому я скривився бо те,що я мав зробити мені не дуже сподобалось, «а що як в майбутньому мені доведеться прийди за якимось старим чолов*ягою,або взагалі за якимось трансвеститом?»
- Кароче іди і ти сам відчуєш,що треба робити,тільки не галасуй,бо бабки при смерті дуже чутливі нам не потрібно зайвого шуму,якщо щось піде не так поклич мене.
- Добре я пішов.
- Удачі! – і вона ще раз собі усміхнулась.
- Дякую. – хвилювання нікуди не зникло воно навіть збільшилось,коли гучно рипнули двері цього будинку.
Мої чуття загострились і з кожним кроком я відчував у собі, якісь зміни. Щось всередині росло і могутнішало. І це була злість,хвора злість,яка росла і росла і скільки я б не старався її погасити в собі нічого не виходило. На секунду мені навіть здалось,що моє мертве серце почало битись. Я притиснув руку до грудей,але не відчув нічого крім свого холодного тіла. Попереду були сходи. Старі зі злізлою краскою сходи поскрипували,коли я на них наступав. Але кілька хвилин і вже стояв біля ліжка тієї старої. Такої жінки я ще не бачив. По її обличчі можна було сказати,що їй десь так із 90 років. Але на волоссі це ніяк не відбилось,воно було чорним,як напевно і в її молодості. Ні одної сивої волосини. Тільки чорне довге волосся. Вона важко дихала. Її дві гігантські ніздрі поглинали повітря зі свистом. Від неї тхнуло,якоюсь ритуальною травою. Вона лежала на спині накрита ковдрою. Але найбільш помітними були мої зміни. Мої руки і все тіло стали якимись тьмяними. Потім почали блистіти,як розбите дзеркало. Пізніше якийсь порив ненависті охопив мене і я не стримався і стиснув руку старої. І тут же завмер. Так я простояв кілька секунд. Але врешті решт вона різко розплющила очі. Вони були світло-голубими,якими вона дивилась на мене,як лялька. І тут я відчув ще одну дивну річ. Щось усередині мене заворушилось. Це був голод. І наступної секунди я вп*явся своїми очима у її голубі. І відчув як якась чорна енергія почала вилітати з її очей і поглинатися моїми. Так тривало не довго. Пізніше стара заплющила очі і більше не дихала. А я зрозумів,що зараз у мені її душа. Це було дивне відчуття. Таке ніби я спробував новий делікатес. Майже не можливо описати. Я був повен сил і водночас повен емоційного виснаження. Моя шкіра пульсувала то ставала світлою,то темнішала. Я оглянув кімнату старої,і побачив біля вікна дзеркало,яке було накрите чорною скатертиною.
У дитинстві від своєї бабусі я чув,що коли людина помирає слід накрити чорним усі дзеркала у домі,щоб душа не оселилась там. Але зараз я не був малим хлопчаком,я був Янголом Смерті. Тому я швидко підійшов і зірвав з дзеркала скатертину. Жах!Жах охопив мене. Бо я побачив там не,що інше,а своє подвійне відображення. Так саме подвійне. Одне належало мені:сіре обличчя,пульсуюча шкіра,чорні очі,нервово стиснуті губи,і червоні зуби. А інше цієї старої,яка злісно свердлила мене поглядом. В цю хвилину мене охопив страх. Злість минула. Я з відчаєм відвів погляд від дзеркала на вікно. Поглянув на сумну пусту вулицю. Але лише на мить,бо наступної якась невідома сила розбила дзеркало. Це був якийсь високий чоловік. З демонічно червоним обличчям. Він дивився на мене з такою злістю,що я навіть забув про своє безсмертя. У руці у нього був меч. Велетенський кольору лави меч. Він був одягнутий у чорний подертий халат,з під якого я міг побачити контури його червоного тіла. Босі ноги ступали у моєму напрямку. І в наступний момент він накинувся на мене повалив на підлогу. І ударив в обличчя. Я нічого не відчув,але мої сили кудись зникли і я не міг йому протистояти. Він замахнувся мечем і я помітив,що він хоче відтяти мені голову. І я гукнув її. Але було надто пізно я побачив як меч повільно опускається мені на шию…
- Біжи! – пролунав її крик.
Я розплющив очі і побачив,що вона всадила велетенський кинджал цьому демонові у шию. Я якомога швидше визволився з під «обіймів» демона і одразу почав думати як їй допомогти. Зброї я жодного разу не тримав у руках,тільки тоді,коли був у воєнній частині на екскурсії. Але тут і цієї зброї не було. Я побачив якесь крісло узяв і зарядив ним по голові демону. Той ніяк не зреагував на це,тільки ударив її рукояткою меча. Від цього удару вона полетіла в стіну. А демон підвівся витягнув кинджал з своєї шиї і почав повільно насуватись на мене і замахуватись мечем. Тут я згадав про те,що говорив мій бос. Що я міг витягнути зі своєї кишені будь-що. Раніше я цього не пробував,але зараз був саме слушний момент. Я на секунду заплющив очі уявив собі довгий чорний відьмацький меч. Засунув руку в кишеню і зі всією силою висунув його звідтіля. Це був чудовий чорний відьмацький меч такий як і я собі уявляв. Ним я швидко замахнувся відчув себе середньовічним лицарем і розпоров демону живіт ще один удар і його голова гучно упала на підлогу.
- Стара відьма,вона викликала демона. А ти молодець,був в кінці.
ID:
252851
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.04.2011 11:52:26
© дата внесення змiн: 10.04.2011 11:52:26
автор: Gill
Вкажіть причину вашої скарги
|
менш тофтології...
