З прадавніх пір на Закарпатті,
З далеких днів живе вона -
Трембіта - ніжна й голосиста,
Що служить людям для добра.
Хоча на вигляд не красуня,
Три метри може досягти,
Діапазон лиш три октави,
Та щирість ця від простости.
В гуцулів старих є повір'я:
Якщо в сосну ударив грім -
Цей стовбур саме для трембіти
(Священна сила є у нім).
І березовою корою,
Над водопадом що зроста,
Оповисти сосновий стовбур
Повір'я мудро заклика.
Трембіта дійсно річ священна,
Вона провадить і інший світ.
Полине туги звук щемливий -
Мелодія здійснить політ.
А ще, коли біда у горах,
Трембіта перша сповіща,
Коли загарбники підходять
Тривожну думу розлива.
Злі духи із отар овечок,
Говорять, вийде лиш тоді,
Коли почує звук трембіти,
Інакше статися біді.
А ще зображують величну,
Врочистості дають відкрить,
Проте старі гуцули кажуть:
"Не гоже людям так робить..."
Трембіта тужить за душею,
Що спочиваю по той бік
І не призначена для танців
Моральних нинішніх калік.
Тож поважаймо світ давнішній,
Обряди, велич і красу.
Почуєш раз лиш звук трембіти -
Повіриш в мудру простоту.
літо, 2000
гарно!
