СМЕРТЕЛЬНИЙ СЛОВОТВІР
"Сказав - і сталося!" - це не про нас, це - про Бога. Він говорив - і змінювався світ, та що там просто світ, - виникали нові світи, нові життя, нові істоти. Бог творив словом. І нас наділив даром твочості. Та ми чомусь вирішили, що творити - це щось винаходити, майструвати, складати, писати, малювати. І геть забули про те, що кожнісінький день, кожну хвилину й секунду ми, створені за образом і подобою нашого Творця, щось мимохіть створюємо. Як? Так, як і Він. Словом.
- Уперше я задумався над словотворенням, - розповідає мій давній приятель, - коли діти ще були малі. Якось старшенький побився у піску з сусідським хлопчаком, новеньким. Галас, крик! Вискакую надвір з одного боку, сусідська мама - з другого. Я кричу своєму: "Ідіоте, придурку! Навіщо ти б"єш малого?!" І чую, сусідка каже своєму: "Синку, як ти - майбутній дипломат - можеш вирішувати конфлікти кулаками?" Люди ростять дипломата, - подумав тоді, - а я кого?
Згадую розповідь старого друга завжди, коли чую бридку лайку із вуст молодих людей. Їх, мабуть теж вирощували придурками й ідіотами. Жаль малих! З дитинства запрограмовані матусями й татусями, вони не можуть порвати тенета батьківського пркляття і вийти із того образу, який створили для них найближчі й найдорожчі у житті люди. Так-так, саме прокляття. Адже, як казав один мудрий православний священник, кожне добре слово, сказане дитині з любов"ю - благословення, кожне зле - прокляття. Це тільки так здається, що благословити когось - це щось добре для нього зробити. Однак саме слово "благословення" передбачає, насамперед, благе, тобто добре, слово. Наші психологи підрахували, що на одне "так" своїм дітям ми говоримо вісім "ні". Отже, ми більше налаштовані проклинати, ніж благословляти. Погані слова нам якось легше даються.
Стоячи за канцелярським прилавком, ділиться подруга, вдосталь наслухаєшся нищівного материнського програмування:
- Ти все одно порвеш!
- Йому одна дяка, - все понищать, поламають!
- Дайте подешевше, все одно загубить!
- Байдуже, у чому "двійки" носити!
Наші бідолашні діти частіше бувають придурками, невігласами, ідіотами, гадами й сволотою, ніж сонечком, серденьком, котиком чи принцесою. А моя бабуся казали: " Дітки повинні бути облизані, так як кішка облизує своїх кошенят, - і на моє заперечення, що у мене хлопчики, додавала, - кішечка не питає, хто там у неї - хлопчики чи дівчатка, - облизує всіх."
Моя молоденька дальня родичка, що виросла майже на моїх очах, веде, м"яко кажучи, не зовсім цнотливий образ життя. А точніше, - геть не цнотливий, змінюючи кавалерів у ліжку частіше, ніж я гардероб. А коли совість уже зовсім не дає їй спати, вона приходить до мене. "На поговорити" - так вона називає свої монологи і мою мовчанку у відповідь. Вислуховую, часом вставляю слово-два, от і все, чим я можу допомогти дитині, яку майже від народження мама, сварячи матом, називала тим, ким вона зрештою й стала. Отак, кажуть, назви людину сто раз свинею, а на сто перший вона зарохкає. Мама, може, у минулому й відчувала якісь муки совісті, адже даремно обзивала малу. Зате тепер не відчуває, каже, знала від народження що з неї виросте. Ви вірите у таке материнське "пророцтво"? Я - ні. Радше, у материнське прокляття.
Раз замислившись над руйнівною силою слова, починаєш уважніше спостерігати за, так би мовити, носіями цього слова. Хто вони? Виродки, які свідомо нищать своїх дітей? Найчастіше, - ні. Такі ж нещасні, теж у дитинстві прокляті батьками люди. От молоденький вантажник, що недавно став татом чудової донечки: стиснута зубами цигарка, а із-за цих зубів у широкий світ летить такий бруд!
- Дитино, - кажу, зупиняючись, - таке враження, наче ти мене з ніг до голови обплював!
- Вибачте, - ніяковіє, - це я не вам.
- Як донечка?
- Хворіє.
- Не знаю, чи це тобі допоможе, але вчені кажуть, що дитина до дванадцяти років знаходиться у інформаційному полі своїх батьків. Разом із тією інформацією, що ти їй зараз передав, я не здивуюсь, якщо вона отримала ще одну болячку.
- Та я ж не їй! І взагалі, по-моєму, це "їрунда"!
Справа, синку, в тому, що світ влаштований не по-твоєму...
Як тільки не виправдовували матірну лексику прокляті батьками люди. І мова це така спеціальна. І розслаблятись допомагає. Ба, навіть стреси знімає. І простою звичкою, і нелюбою роботою, і поганим житям прикривають люди те прокляття, яке щодня, щогодини випльовують у світ, де живуть їх діти, рідні, батьки й просто хороші люди, що не мають звички молитися бісам. Бо, як би не виправдовували себе любителі мату, як би не пояснювали свою нищівну культуру, уже давно відомо, що матюки - слова окультного походження. Тому й називають їх богослови молитвами бісам. А вчені-фізики довели, що матірна лексика і взагалі кожне зле з нищівним зарядом слово створює навколо таке негативне енргетичне поле, що сприяє усіляким негараздам на матеріальному рівні: нещастям, депресіям, хворобам тощо. "Неправда, вчені й богослови помиляються" - сказав би мій співрозмовник-вантажник. Що ж, якщо неправда, то ніхто нічого не програє і не виграє, окрім хіба власного іміджу та поваги оточуючих. А якщо правда?! Якщо правда, то ті, хто посилає у світ такі от інформаційні снаряди-прокльни, нищать здоров"я, добробут, долю оточуючих людей. Найбільше ж дістається тим, хто найближче: дітям, дружинам, батькам, колегам по роботі. А потім ми дивуємося: болячки обсіли, гроші не ведуться, сім"я розпадається. По закону бумеранга наші прокльони вертаються нам же. І не вгадаєш, де і як воно окошиться. Тому я гаряче підтримую тих роботодавців, що суворо дотримуються правил корпоративної культури й карають носіїв ненормативної лексики. Воно, знаєте, для бізнесу безпечніше.
У будинку, збудованому з жартом та любов"ю жити й дихати легше, ніж там, де у фундамент та стіни вмурований мат. Навіть страва, приправлена добрим словом, смакує краще, ніж приготована й подана з лайкою.
Слово - видимий образ невидимої і часто загадкової людської душі.
- Коли душа - красива, як садок навесні, - знову процитую мою мудру бабцю, - то людина рот відкриє, а звідти - квіти. А якщо душа гнила, як болото, то з рота - жаби, жаби, жаби.
Зрозуміти душу людини можна, прислухаючись до слів, що їх вона зазвичай вимовляє. Вслухаючись уважно, можна бачити, що там у душі - квітучий садок, чи смердюче болото. Усі складні речі, як правило, мають просте пояснення.
З цієї точки зору наше сьогодення і те, що в ньому відбувається, теж можна просто пояснити. По-перше, у слов"янських мовах, а найбільше у російській та українській, просто якесь страшне засилля матірних слів. Ні англійська, ні інші європейські мови навіть і близько такого не мають. Тільки у нас можна спілкуватись так, що цензурними у реченні є тільки "у", "в" і "на". Хто б чим пишався!
А по-друге, як сказав мені один літній випадковий співрозмовник, якого життя ми чекаємо у країні, яку проклинає така кількість стариків?
Прокльони скрізь. На роботі все будується і вирішується з матом. Діти виховуються матом. Молодь спілкується матом. Ми сваримо державу, уряд. Теж зло, матом. І як ми хочемо жити?
ID:
238672
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.02.2011 19:20:25
© дата внесення змiн: 03.02.2011 19:23:32
автор: alla.megel
Вкажіть причину вашої скарги
|
