Літає гарпія,
самотня...
холодна, мокра і голодна,
літає...
ластівка колишня,
скажена...
озвіріла й божевільна,
літає над вулканами,
цигарками й шарлатанами,
над тілами....
містами, життями,
літає в прострі,
і оминає час,
вона покинула вже нас,
така чужа,
така потворна,
облізла й сонна...
Така рідна...
і не та,
та ластівка, що згаяв я...
до дна...
я отруїв цю ніжну
птаху...
я гарпією її кинув
з даху...
але щось рідне відчуваю...
я вирушаю на той світ...
Повний холодний місяц освітлює безкраї простори порожності...
Тут нема навіть самотності...особистий рай в якому можна залишитись..
я прийшов запізно...нічого рідного...нікого...після всього так порожньо...
і нікого...я вирішив заповнити пустоту словами,але забув що я не тільки німий, а ще й сліпий...нема чого робити тут...я повертаюсь...
