Моє серце - намисто нанизане
Замість перлів - шматочки образ.
Чорна нитка від нервів відрізана
В`яже серце в маленький кулак.
Я думки відігнать намагаюсь,
Доля швидко з дороги звела,
По грязюці іду й посміхаюсь,
На очах забриніла ж сльоза.
Рукавом чорним витру ліниво,
Розсміюсь як психічно-дурна,
Так сміятися буду віднині,
Щоб всі бачили, що я жива!
Доле, нащо ж ти так посміялась
І вручила мені горе й біль?!
Я ж трималася, я намагалась,
Я хотіла лиш жити, повір!
Мені більше нічого й не треба...
Але ти, відібравши мету,
Стала бити мене грізно в ребра,
Тільки от за провину яку?
А тоді відпустила в багнюку,
Неподавши і хліба шматок...
Як жебрачка ходжу я по світу
І не маю щасливих думок...́́́
ну,что же Вы так сбили в А тоді відпустила в багнюку,
Неподавши і хліба шматок...
Як жебрачка ходжу я по світуМов психічно-дурна
І не маю щасливих думок...́́́
Morana відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
