Вона плакала під мелодрами. Він сміявся над жахами. Вона завжди пила чай з трьома ложечками цукру. Він пив каву. Вона обожнювала запах цигаркового диму на своїх речах і волоссі. Він ж любив цигарковий присмак у роті. Вона намагалась піклуватись про нього. Його дратувала її нав'язливість. Вона усіма силами намагалася зберегти їхню дружбу. Йому ж було однаково. Вона жахливо нервувалась, коли потрапляла в якусь ситуацію. Він ж казав, що потрібно радіти, що не сталось ще гірше. Вона обожнювала, коли сонце освічувало і зігрівало кожну клітинку її тіла. Він ж не любив сонця. Вона виливала усі емоції на папір, замаскувавши їх до невпізнаваності. Він ж казав, що це все - тупість. Вона жила у своєму певному світі. Він ж майже розрушив його і повернув її до суворої оеальності, зробивши її ще більш жорстокою. Вона шукала вихід з будь-яких ситуацій. Він ж просто забивав на те, що було не так, як би йому хотілось.
Тепер вона просто хоче гуляти під проливним дощем і побачити його.
А він...А Вона не знає, що він. Просто тепер Вона вже не Вона. Це не стабільність, а малесенький відблиск, який з'являється за певних обставин і зникає при найменшій помилці.
І все буде не так.
інакше. Але як?
Не знаємо.
І не потрібно.
Ми житимемо експромтом.
А до того часу вона й далі буде жити з маленьким згортком болю, переживань і чогось більшого за дружбу, що Він залишив їй.
ось такі різні насправді чоловіки ф жінки.але насправді іноді таки є та могуча сила що нас єднає... 
