Літо. Спека.
Літо. Спека. Плавиться асфальт.
Сонця диск розпечений в зеніті.
У повітрі штиль – застигло все
Як в трагічнім передвісті пекла.
Задихаюсь, як на березі карась,
Хоч ковточок чистоти шукаю ротом,
Але марно: лиш отруєний пісок
Губ потрісканих знемогу покриває.
Де шукати свіжу благодать?
Йти куди, чи бігти, чи летіти?
Чи терпіти стійко та чекать –
Мусить бути дощ і юний вітер.
Буде прохолода тим, хто жде,
Хто жахливу спеку зневажає,
Тим хто не шукає у пісках
Захисту від пороху доріг.
В хмарі куряви знайома тане тінь,
Маревом зникаючи в пилюці –
Це втікає кращий друг у нікуди,
У гонитві за зеленим папірцем
В напрямку до ринкових шляхів.
Він не чує і не хоче чуть
Сýрми глас на перехресті літа;
Збочений і втомлений біжить
До оазисів-фантомів у пустелі.
Літо. Спека. Плавиться асфальт.
Плавиться пісок, і серце, й мозок.
Душі плавляться та губляться в пилу;
Кращі з кращих гинуть в мареві пустель.
Дуже сподобалось.
