Літо. Спека.

Літо.  Спека.

Літо.  Спека.  Плавиться  асфальт.
Сонця  диск  розпечений  в  зеніті.
У  повітрі  штиль  –  застигло  все
Як  в  трагічнім  передвісті  пекла.
Задихаюсь,  як  на  березі  карась,
Хоч  ковточок  чистоти  шукаю  ротом,
Але  марно:  лиш  отруєний  пісок
Губ  потрісканих  знемогу  покриває.
Де  шукати  свіжу  благодать?
Йти  куди,  чи  бігти,  чи  летіти?
Чи  терпіти  стійко  та  чекать  –
Мусить  бути  дощ  і  юний  вітер.
Буде  прохолода  тим,  хто  жде,
Хто  жахливу  спеку  зневажає,
Тим  хто  не  шукає  у  пісках
Захисту  від  пороху  доріг.
В  хмарі  куряви  знайома  тане  тінь,
Маревом  зникаючи  в  пилюці  –  
Це  втікає  кращий  друг  у  нікуди,
У  гонитві  за  зеленим  папірцем
В  напрямку  до  ринкових  шляхів.
Він  не  чує  і  не  хоче  чуть
Сýрми  глас  на  перехресті  літа;
Збочений  і  втомлений  біжить
До  оазисів-фантомів  у  пустелі.
Літо.  Спека.  Плавиться  асфальт.
Плавиться  пісок,  і  серце,  й  мозок.
Душі  плавляться  та  губляться  в  пилу;
Кращі  з  кращих  гинуть  в  мареві  пустель.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184187
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.04.2010
автор: Гнат Голка