Мені так тяжко голосно мовчати,
Терпіти й здавлювати ошалілий зойк.
О, Господи, так хочеться кричати,
Здається вклала б усю душу в одне «ой!»
Всю тугу, що заполонила душу,
Немов бур’ян, я вирвала б з грудей,
І заспівала голосно і дужо:
Я очищаюся, я вільна, е-ге-гей!!!
Я позбавляюся від прикрих почуттів
І від думок, що тягарем розпуки
Мене пресують, наче дюжина міхів,
І завдають нестримних болю й муки.
Звільняюсь від нудьги і самоти!
Звільняюсь від сумнівних обіцянок,
Від легковажних, іграшкових забаганок…
Я воскресаю, як опісля ночі ранок!
Я віднароджуюсь для вічного вогню,
Вогню божественної творчої любові.
Я світ увесь люблю, немов рідню,
І виражаю це у жестах і у мові.
Сяйливим поглядом планету освічу,
Сердець жаринки щоб ясніше запалали,
Нову молитву Богу присвячу,
Щоб його руки нас завжди благословляли!
Дякую!
