Приблизно так все й починалось,
Та вже забуті прогріхи батьків.
Уже не знаю, як він вгадував, що стати малось,
Життя своє він викладав поміж рядків.
Писав натхненно, сумно, з гіркотою,
Та не були розмиті краплями рядки.
Стогнав папір і корчився від болю,
Й чорнило з ручки лилось в жолобки.
Те, що потрогать можна – те усе дрібнота,
Бо знає він, що все те пропаде.
Те, що побачить можна – те усе пустота,
Бо в снах своїх він бачив й не таке.
Те, що почути можна – краще б і не чути,
Бо лицеміри, дурні й брехуни.
Як він колись хотів собою бути...
Та руки, очі й вуха вже були.
Та сила розуму все може перекрити,
Й слова лягають вже не із душі, а з рук.
І вже спокійно й легко стало жити,
Та лиш папір подякував за визволення з мук.
Оценка поэта: 5 Дуже гарно! (про кого вірш, якщо не таємниця?)
B@b@ngido відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Про людину, яка не може пристосуватись і звикнути до матеріальності мислення інших, але змушена змінюватись, щоб бути як всі. Вірш про слабкодухість і зраду самого себе.
! 
