Пишу письмо простое, на листе.
Обычной ручкой. На конверте – имя.
В незабываемые годы те,
Когда деревья кажутся большими.
Там мама (невозможно молода!)
Зовёт меня позавтракать, а папа
Мне подмигнёт тихонько, как всегда,
И я с постели спрыгиваю на пол.
Друзья там озорные, как и я,
Все живы, и у всех глаза сияют.
Мы с ними были как одна семья,
Теплом делились, словно солнце в мае.
Избегала тропинки босиком,
«Привет!» - кричала солнышку и ливню,
Со снежных гор катилась кувырком…
И там была безудержно счастлива.
Пишу… Кому? Кто этот адресат?
Туда для почты непосильны вёрсты.
Листаю в мыслях жизнь свою назад
И понимаю: это так непросто…
Поэтический перевод с украинского
Пишу листа (Майорова Г.Г.)
Пишу листа. Звичайного листа.
Папір і ручка – тільки це і треба.
Пишу у незабутні ті літа,
Коли росли дерева аж до неба.
Там мама (до нестями молода!)
Мене тихенько снідати гукає.
І батько із-за неї вигляда:
Підморгує, мовляв, мене чекають.
Там друзі бешкетливі, як і я,
Усі живі, у всіх щасливі очі.
Були ми з ними, як одна сім’я,
Усім ділились щиро і охоче.
Там босоніж пробігала стежки,
Казала: «Добрий ранок!» сонцю й зливі,
Ліпила взимку сяючі сніжки…
Робила все можливе й неможливе.
Пишу… А хто читатиме листа?..
На ту адресу не надходить пошта.
Гортаю в думках прожиті літа.
Як виявилось, це не зовсім просто…
