Моє завдання на сьогодні
Поговорити про буття,
Холодні запалити очі,
Свої відкрити почуття.
І як сказати я не знаю,
Чи все зараз, чи раз і все?,
Та якось хочу показати
Не слів звязок, а суть думок.
Уявімо любі мої на хвилину,
Що ми свобідні від усіх
Отих думок своїх привичних
А чи то добрих, а чи злих
Тому, що важко відрізнити
Природу вражень їх земних,
Корисність цілей особистих
Вони усі переплелись.
І так – табула раса.
Чи можна написати краще,
А ніж написано уже?
Звичайно так,
Але навіщо мені вертатися назад,
Свій дорогоцінний витрачати час?
Та краще висновки зробити
Й в подальшому повчати вас.
В житті хотілось краще
Собі найперше взяти щось,
І враз – такі бажання обірвались –
Побачив образ.
Я хочу влучно передати
Всю суть практичності його,
Ті впливи висновків разючих,
Всю силиу істини таку,
Що каже:«треба поламати
Механізм який веде
Нас в ланцюгах і під конвоєм
Неважливо і куди,
Бо так продовжитись не може,
Це ж є безглуздя, але є ,
Живе воно передусім у людях
І мчиться з нами крізь віки!
Та лати, що окули душу,
Немов бар’єр непробивний,
Який призначили ми в оборону,
А вийшло зовсім навпаки,
Ми скинуть мусимо!»
Но погляди!
Вони із нами вже зрослись…
Біда. І виходу уже нема…
Але ура! Згадаймо,
Що у нас жива душа.
І їй начхати на гордині «я»!
То може варто керуватись
Цією ніжною душею? …
– Та зажди, як так?
Такий ми шлях вже подолали
І тут враз кинути усе?
Ха- ха- ха,
Ти не сміши мене.
– Гаразд, та змалювати можна
Краще шлях.
– Як?
– Уяви собі, що ми не в латах.
– Та це як?
– Табула раса, я ж прохав.
– Ну нехай .
– Коли не будь руками ти махав?
– Махав.
– Так от, відкинь усе із голови,
І тихо в думці уяви,
Що ти є птах,
А руки крила одягли.
Усе життя реальне – відчуття:
Це дотик, нюх і погляд,смак і слух
Течуть до мозку й навпаки,
Але вже чітко уяви
Як гомонять вітри,
Бо ти летиш.
І ясно в голові своїй твори
Таку картину,
Де фарби неба голубі
Накрили землю.
В деталях пригадай
Всі запахи життя,
Які подобались завжди,
Та до дрібниць на полотно
Усе прекрасне занеси.
Відкинь страхи,
Бажань окови,
Забудь на мить про свої корні
І світ безмежно полюби.
Та перед тим прости…
На крилах щастя весело пари…
А зараз на землю грішну повернись,
На час у думці зупинись…
– Ні, ні давай літати,
Мені ще є що малювати!
– Але так треба.
Щоб розум вільний відпустити
Потрібно чітко уяснити,
Усі питання пояснити йому ж,
Як і чому?
І дати відповідь чітку.
Покаятись за свою сліпоту.
Потрібен час…
А ти сміявсь …
І смійся зараз
Бо таки знайшов свій шлях.
ID:
130910
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 21.05.2009 23:13:41
© дата внесення змiн: 21.05.2009 23:13:41
автор: Шкробацький
Вкажіть причину вашої скарги
|
