Моїм дорослим донькам
Раніше, кажуть, правди не було,
а все було погано і не чисто:
сиділо в кріслі вкормлене мурло
і бовкало піднесено й барвисто.
На жаль, іуди вічно молоді —
ще й досі їми всипано природу.
Та їм не дуже вірили тоді
сини і дочки нашого народу.
Хай тиждень був ціною в четвертак,
а дурні продавали душу змію,
я вам про те, що все було не так,
збрехати достеменно не зумію.
Тоді були в пошані і візник,
і правда — хоч яка, та не за гроші,
і пісня — не про секс, а про рушник,
і друзі — не потрібні, а хороші.
Ми розум не шукали в яничар,
бо в нас були Ужвій і Симоненко,
Шамо, Юра́, Білаш, Олесь Гончар,
Тичина, Вінграновський і Костенко.
Геройство мали справжнє — не криве —
воно сердець торкалося доречно,
тому Надія Курченко живе
і житиме в народі безкінечно.
Ми чесно співчували бідаку
і йшли гуртом у світ — через вокзали,
бо гідність мали вищу — не таку,
яку вам на майданах роздавали.
Не плюйте, дітки, в суще без підстав,
але й минуле майте на увазі.
Можливо, я вам прикрого сказав,
та ви про нього думайте наразі.
Біда в нас вірогідніша, ніж де —
ніж там, де служать дідьку і шайтану.
Про що мовчим — те спльовує і жде
на відстані майбутнього майдану.
---
Дуже цікавий цей ваш твір. Він побуджує у мене читача бажання дізнатися щось нове і в той же час згадати щось позабуте, але колись відоме з історії та культури України. Чудова рима і мені подобається обрана вами ритміка. Особливо перший рядок. Дуже файно йому пасує пауза після першого слова. Такий собі наголос, як щодо мене.
Чудовий мудрий твір! 
