Бездоганно яскраві, розбурхані й грішні,
Засекречені знову, ми стрілися в снах.
Сигнатури знайомі, банальні й торішні,
Все тримають за руки, зриваючи дах.
«Як без мене живеш?» – одночасно спитали,
А в очах тільки сум, він за нас відповів.
Безнадійно зітхнули, навколо сніг талий
Відхрестився від нас, як весна від завій.
Мовчимо, а сказати так хочеться «вибач»,
Хоч не винен ніхто, розминулись і все.
Дуже важко на серці, неначе там глиба
Остогидлих страждань, помилкових есе.
Ми удвох наскладали чимало фантазій…
Зі шматків нездійсненних чудес і подій.
Роздоріжжя – на краще, звичайно, наразі,
Тільки скімлить любов у своїй самоті.
13:50, 03.01.2021 рік.
Зображення: http://tvoypsiholog.com.ua
