Ти пробач, рідна земле моя - я в мовчанні жила
В час, коли не вщухали у лоні безперервні бої.
Бо твоя вишиванка насправді для мене свята -
Тільки я ще не гідна допоки одягнути її...
Ти пробач мені, брате, за те, що за мене, дурну,
Своє юне життя віддаєш, не натішившись світом.
Я ще вірю у те, що вернешся - і я обійму
Тебе міцно за плечі, солдате. Мій воїне світла!
Ти пробач мені, сестро, за те, що з тобою не я
Розділяю твій страх і сміливість, рятуючи душі!
Твоє серце - мов криця, міцне, берегине свята,
Де б не б́́у́ла сьогодні: у небі, на морі чи суші.
Ти пробач мені, Боже, що я не настільки в Тобі
Розчинилась уся, як би мала зробити одразу!
І що люттю згоріла, нена́вистю в клятій журбі,
Підкоряючись болю, який нам наре́чений часом.
Ти пробач мені, Боже! Спаси мою землю, й братів
І сестер чорнобрових, яким так сьогодні не легко!
Будь для них і мечем і щитом, борони від катів.
Стань прихистком для них - бо від дому вони ще далеко!
25.04.2022
Процак Наталя
ID:
1005163
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.02.2024 23:42:19
© дата внесення змiн: 07.02.2024 00:51:32
автор: ПВО
Вкажіть причину вашої скарги
|
