Ти знаєш, що ти – людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Писав це колись Симоненко.
Покійний Василь Симоненко.
І жив при такому ж, як зараз, лайні.
Ти ж бачив шановний Василю.
На що та людина спроможна.
Війна і репресії є вінцем її стилю,
Вона ж і тебе піддавала насиллю;
Одтак і людиною може зватись не кожна.
Ти нарікав жити й життям милуватись,
Але та людина так просто не може
Їй мало вже жити і просто кохатись,
Їй мало з своїми ж по совісті знатись
Без війн та принижень вона вже не може.
Невже ж за віки не навчилась нічому?
Невже ж не почула твої настанови?
Все слухала тих, хто їй ставив умови:
Криваві політики і їх богослови;
І стала подібна скоріше упирю блідому.