Я – україночка! Кажуть, чаклунка...
Магія, чари – беруть за живе…
Манить природа… б’є серце так лунко:
Відьмами кликали нас ще здавен.
Дай мені сили ти, мамо-землице!
Справжньої! Світлої! З надр – чистоти!
Ляжу між шовку трави горілиць я,
В жар горицвіту й волошок густих…
Дай мені сил отих! Вже не здригнеться
В болю й ваганнях розшарпаний нерв.
Пахне катраном, ромашкою в серці –
Вірю: погане все скоро мине…
Вибухи стихнуть і гул канонади,
Льону й півоній розправиться лист.
Сонце волошкам наляканим радо
Мирно всміхнеться… так буде колись!
Силу коріння свого воїн просить:
Від козаків цей незламності дух.
А ковила все вмивається в росах,
Знає вона й розділяє біду…
У хвилюванні й тривозі не спиться –
Казиться ворог – а ми стоїмо!
Дай українцям всім, мамо-землице,
Твердості й міці! Й рясних Перемог!
Все буде Україна! 
