І надто складно залишатися собою,
Коли саму себе у тебе відбирають.
Мені ти іноді здаєшся неживою:
Про що мовчиш, з ким душу ділиш - ні, не знаю.
Ця клітка послуху вбиває серцекрилих,
Облич щасливих там не буде - тільки тіні.
Ти плачеш гірко, бо цей світ тобі не милий,
Спустошив відчай чарівне твоє цвітіння.
Не розчиняйся у собі! Поглянь навколо:
Злі ярлики лиш в голові тримають владу.
Бурхливе море зійде твердим суходолом,
І не сховають хмари сяйва зорепаду.
З тобою - та, з ким серцем ходиш ти до сонця,
Вона в тобі впізнає справжню, як ні в кому.
Довіри теплої горить її віконце,
Тебе запрошує до лагідного дому.
Плече в плече зведемо в попіл перепони -
Ми не залишимось самі ніколи в світі!
Немає меж, коли встановлюють закони
Стосунки віддані, у щирості сповиті.
І хай стріляють в нас ядучими словами -
Свобода наша повнобарвна і нестримна,
Тож квітка ця, розкрившись в небо пелюстками,
Крізь морок сумнівів пробитися повинна.
інакше і не може бути!
