Я світ збираю знову зі шматків...
Буває вибух в тобі всередині,
І ти вже не знаходиш берегів,
Та мусиш якось жити зараз, нині...
В мовчанні слів знаходити себе
І в серці знов кувати свою волю...
Ти наче є, але...нема тебе,
Бо не знаходиш в тілі сутність свою...
Вона десь там, розбита на частки,
Від болю розпорошилась на друзки,
Де звичний світ рознесло на шматки,
Лишивши відчуття тривоги й пустки...
Усе чим жив, що планував, бажав
Перевернулося донизу головою
Й одне бажання- щоб лиш мир настав
В тобі вирує...повсякчас з тобою...
Немає слів, напруга лиш одна..
Душа збідніла раптом на розмову,
Не в силі осягнути того дна,
Куди впав світ, де заблукав він знову...
Це ж кожен день - новий армагедон...
Хрести ростуть, мов нарости на душах...
Вершить неправду підлості закон,
Брехня й насилля світ безжально крушать.
Слова з новин розстрілюють "в упор",
Свинцем заходять і терпіння глушать,
Свідомість залишають без опор
І сльози душать, душать, душать...
Чому Ти, Боже, допускаєш тать,
Чому лихий повинен кров'ю впитись?..
Ми ж уповаємо на Твою благодать
І просим за невинних заступитись...
Невинні нині сплачують ціну...
В черговий раз розп'ята Україна...
Чому життя руйнується, чому?..
І в чому взагалі наша провина?..
Безсилий гнів і розпач повсякчас...
Так не повинно бути, не повинно!..
Щонайцінніше на землі - життя і час,
А ми втрачаємо усе це... похвилинно...
Хто відповість, і хто розрадить нас,
Чому панують в світі лиходії?..
Чому любов і правда -"про запас"?..
І як нам жити далі, як нам діять?..
Я розумію, що життя - не рай,
Але і не тягір, не так, мій Боже?..
То чи буде колись стражданням край,
Чи знов неправда правду переможе?
З довірою благаємо Отця:
Нехай буде ласкава Твоя воля!..
Очисть і нарозум людські серця,
Бо в нас гарантом миру досі зброя...
Секундна стрілка розбиває мить
Безцінний час зліта, мов порошина...
В тривозі дні..Щемить душа, щемить...
Вона - жива...чи в тім її провина?..
Тримайся берега, не вигорай, душа.
Війна трива.Питання - не на часі.
Ховає ніч знов зірку до коша?
То житимеш у новій іпостасі...
