А потім раптово серед перехожих
Ти чуєш до болю знайомий запах.
Думки:
"На парфуми мої, що вдома лежать, дуже схожий".
Пауза. "...вдома лежав", – виправляєш.
"Мамо, я так сильно хочу додому", –
Чуєш від сина й не можеш промовити слово...
"Там небезпечно. Давай ще тут літо зустрінемо",
– У відповідь щось вигадуєш знову.
І якось під час дружнього діалогу,
Із вуст виривається "та сама" фраза:
"У мене є така книга... Вдома..."
Й по тілу мурахи проходять одразу.
Повсюди на очі трапляють "ті самі" речі,
Усе, що про дім, про минуле, про нас.
Від спогадів тих у душі колотнеча.
Не прикладеш пластир – лікує, напевно, лиш час.
Марта Нетюхайло
