Зграйки тюльпанів кучкувались, розгойдувались на вітрі.
Червоно-рожеві пелюстки, фарбовані квітчастою весною,
Вже розпустилися, вже танцювали, лопотіли, ніби мали крила,
Ось-ось би полетіли.
А мильні бульбашки кружляли, переливались перламутром,
Сідали на траву зелену, застигали у тремтінні і раптово лопали,
Перетворюючись на бризги, на ледь помітні краплі мильної води,
Наче дитинства крихітні сліди.
І в цій весняно-дитячій каламуті, у вечірніх сутінках,
У поєднанні ніжного й крихкого,
Округлого й стрункого,
Відчувалася дивна якась мить, чогось нечутого, спокійного, живого...
