Й мої літа у осінь заблукали,
За мною – непростий життєвий шлях.
Безпечної дороги не питала –
Сама шукала стежку у полях.
І в світ байдужий рано я злетіла
З-під теплого, твого, мамо, крила,
Так, як і ти, змінить його хотіла.
Бувало й манівцями десь брела.
Собою, як і ти, не хизувалась
І навіть не любила похвали,
Частенько і слова твої вчувались:
В недолю щоб шляхи не завели.
Твоїй, матусю, долі не позаздриш,
Тож в зашкарублих мозолях душа:
У 19, ще неповних – заміж,
Та злидням ти давала відкоша.
Засіявши свій лан сімейним житом,
Я починаю вже й свої жнива,
Не маю звички, як і ти, тужити.
Трудитимусь, допоки ще жива.
Тебе ж, матусю, згадую я часто,
Твій ген в мені надійно теж проріс:
Щаслива десь була, а десь – нещасна,
Не хвастаюся сивиною кіс.
З тобою паралельні в нас дороги:
Я – по землі, а ти – де ходить Бог.
П’ємо родини і землі тривоги –
Болять вони однаково обом.
І хоч літа й мої вже притомились,
Я все ще почуваюся дитям,
Може, тому, що ти з небес молилась
І молишся за наше майбуття!?
9.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
Как проникновенно читать этот стих?!...
Спасибо за глубину и мудрость, за то, что делитесь самым сокровенным с нами.
Здесь явно чувствуется Божия задумка о нашем бессмертии и возможности говорить с теми, кого мы очень любим и чувствуем, но к сожалению, по грехам нашим, уже не можем видеть до времени....
СпасиБо Вам, Аннушка!)
Здоровья, мира, счастья и любви Вам, Аннушка!)
Неймовірна поезія 
ВІТАЮ З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ! ЗДОРОВ'Я, ЩАСТЯ, ЛЮБОВІ, НАТХНЕННЯ ТА НАСНАГИ У ЖИТТІ ТА НА ТВОРЧІЙ НОВІ! 
