Хто не кохав,
Не жив той до пуття…
І без гріха
Теж не бува життя…
Заплетені в ледь видиму стежину
Покликали їх в поле спориші…
Вона давно вже іншого дружина,
Та душі їх були і є чужі…
Нанизуючи вкотре незабутнє,
Куйовдить пам’ять збуджені думки:
Вона і Він… без планів на майбутнє.
Летіли їхні порізно роки…
Аж ось і жито… Морем розлилося…
Волошок очі крадуть височінь.
Ледь посивіле у обох волосся…
Це тут згубились щастя їх ключі.
Шукають. .. Шепіт… Рук і тіл сплетіння…
Гарячі і п’янкі в обох уста…
Як душі їхні зустрічі хотіли!
Здавалось, ось життєва їх мета…
Устало поряд житечка колосся,
Ховаючи кохання слід у шаль…
О, скільки ж пережити довелося!
Думки їх знов у молодість спішать…
А стежка споришева все чекала,
Поки по ній ітимуть Він – Вона…
Поволі й сонце в далині зникало
І міркувало: їхня в чім вина?
14.06.2018.
Ганна Верес (Демиденко).