Я любив попри все! Я любив тебе так,
Як ніхто не любив і ніколи!
Це кохання моє – з неба посланий знак,
В рік останній закінчення школи.
Я кохав і страждав від своїх почуттів,
Серце в грудях палало від жару
І про них всьому світу кричати хотів,
Та не знав, чи складу тобі пару.
Тож свої почуття я ховав від усіх
Бо лякався насмішок над ними,
І що злі язики їх піднімуть на сміх,
Роз’єднають нас, зроблять чужими.
Щоб поранити душу потрібні слова,
Ними можна скалічити, вбити.
Не буду казати, - Ти була не права!
Й не беруся нікого судити.
Нас судило життя, доля кожному з нас
Вирок свій постелила під ноги.
Пів століття пройшло, але пам'ять не раз
На шкільні повертала пороги.
Я кохав до нестями, любив попри все,
Попри розпач, зневіру і відчай.
Почуття не завжди в душу спокій несе
Бо в коханні є теж протиріччя.
01. 11. 2020 р.
Я розумію, що це по тій системі коли я ще ходив в школу! 
5/5 за високі почуття у вірші.Гарно.
