Ти їдеш нині в «люксі» в нікуди,
Не знаєш що чекає за межею.
Наповнюють вагончик твій плоди,
Не завжди скроплені добром єлею,
Бо тільки тут ти зі всіма на «ти».
У кожного вагончик чи вагон,
І колія чи вужча, а чи ширша.
Не вказаний заздалегідь перон.
Хтось у їзді тій чується як миша,
А інший – вже розкішно, як барон.
І що кого чекає – невідомо:
Нора – барона, а чи мишу – трон.
Щасливі чи нещасні в новім домі…
Летить поспішно за межу вагон.
Ніхто не в змозі підстелить соломи.
Зупинки тільки Господу відомі.
9 жовтня 2018
(с) Валентина Гуменюк
